Тростян - Гуцульськi робiтники та їх умови працi,Хата коло канатки
Понеділок, 05.12.2016, 01:23
Головна | Реєстрація | Вхід
» Меню сайту

» Категорії розділу
Цікаво [267]
Зображення [72]

» Наше опитування
Чого потрібно більше на сайті?
Всього відповідей: 270

» Зв'язок

483133036
Відпочинок в Карпатах best_trostian@ukr.net


» Виправлення помилок

Побачив помилку? Виділи її та нажми Ctrl+Enter. Система Orphus


Гуцульськi робiтники та їх умови працi
 



Питання про кiлькiсний склад робiтничого класу на Гуцульщинi в другiй половинi XIX ст. цiкава проблема, однак її вирiшення ускладнюється браком вiдповiдних джерел. Тiльки на основi деяких вибiркових даних можемо приблизно вказати на загальне число робiтникiв у цьому краю. Це можна побачити на прикладi тринадцяти пiдприємств.

Промисловi пiдприємства Гуцульщини в 50-80-х рр. та кiлькiсть зайнятих у виробництвi робiтникiв (XIX ст.)

Як видно з таблицi, на 13 промислових пiдприємствах працювало 1567 робiтникiв. Однак це число зменшене, оскiльки в другiй половинi XIX ст. на Гуцульщинi нараховувалося понад 20 пiдприємств капiталiстичного типу. Але в джерелах не вказано кiлькiсть робiтникiв, як, наприклад, в цегельнях у Старому Косовi, Старих Кутах, млинах, гуральнях, в лiсопильнiй i деревообробнiй, текстильнiй, шкiрянiй, металообробнiй та iнших галузях промисловостi.

Не викликає сумнiву, що при заготовцi лiсу, який складав основу промисловостi Гуцульщини, працювало багато як сезонних, так i постiйних робiтникiв, а в копальнi нафти в Слободi Рунгурськiй робiтникiв було далеко бiльше нiж 70, як це вказано в джерелах. Не випадково очевидцi твердили, що копальню запруднює велика кiлькiсть денних робiтникiв. А якщо взяти до уваги робiтникiв, якi працювали при проведеннi залiзничних шляхiв через Гуцульщину (в двох напрямках вздовж Черемоша через Гриняву i Жаб'є (60-тi роки)1, Коломию-Слободу Рунгурську (80-тi роки) та iншi), то це число набагато збiльшиться.

За нашими неповними даними, робiтничий клас Гуцульщини в другiй половинi XIX-на початку XX ст. мiг складати кiлька тисяч робiтникiв. Звичайно, це невелика кiлькiсть, але вона свiдчить про зростання робiтничого класу Гуцульщини як складової частини всiх робiтникiв Схiдної Галичини, якому судилося вiдiграти головну роль в економiчнiй i полiтичнiй боротьбi за своє соцiальне i нацiональне визволення.

За рахунок кого формувався робiтничий клас Гуцульщини? Це питання важливе, воно допомагає бiльш глибше зрозумiти соцiальнi передумови зростання мiсцевих кадрiв робiтникiв.

Як у промисловостi всiєї Схiдної Галичини, так i на Гуцульщинi джерелом формування робiтничого класу були розоренi капiталiстичною системою мiськi i сiльськi ремiсники, селяни. А на Гуцульщинi, де не було розвинутого землеробства, бiдний гуцул не мiг утримувати себе i свою сiм'ю. Вiн здавна займався домашнiм промислом або винаймався на солеварнi колишнiх власникiв чи в господарство багатiя, а то й просто промишляв, заробляв де мiг i коли мiг.

З приходом австрiйських властей i лiквiдацiєю солеварних промислiв гуцульський пролетар винаймався на роботу до пiдприємцiв дрiбної промисловостi, особливо значна його участь була в лiсопильному i деревообробному виробництвi. Найбiльше сiльського пролетарiату працювало в лiсопильнiй i будiвельнiй промисловостi та на пiдсобних промислах (як сезоннi робiтники). У лiсопильнiй промисловостi Гуцульщини, особливо в селах i мiстечках, також переважав сiльський пролетарiат.

Другим важливим джерелом поповнення робiтничого класу Гуцульщини були сiльськi ремiсники, якi вже мали певний досвiд свого ремесла. Ткачi, шевцi, кушнiрi, гарбарi, бондарi, гончарi, ковалi, робiтники (кератники, зваричi), яких було багато по гуцульських селах i мiстах i якi не спромоглися забезпечити свого iснування на мiсцях осiдку, переходили в мiстечка краю або на лiсорозробки i там винаймалися на роботу до кустарiв чи на дрiбнi капiталiстичнi пiдприємства, поповнюючи лави робiтничого пролетарiату. I цей процес особливо збiльшився в пореформенний перiод в другiй половинi XIX ст.

Джерелом поповнення робiтничого класу Гуцульщини були також жiнки i дiти. Це видно на прикладах дрiбних капiталiстичних пiдприємств. Так, в Микуличинi на склозаводi працювало 32 робiтники, з них 22 чоловiки, 4 жiнки i 6 дiтей. На другому склозаводi, в Середньому Майданi, серед 52 робiтникiв було 31 чоловiк, 3 жiнки i 18 дiтей; на третьому склозаводi, в Горiшньому Майданi, на 40 робiтникiв припадало 32 чоловiки, 3 жiнки i 5 дiтей. На фабрицi сiрникiв у Надвiрнi серед 13 робiтникiв було 3 чоловiки, 4 жiнки i 6 дiтей. З цих даних видно, як експлуатувались пiдприємцями гуцульськi дiти.

Умови працi i життя робiтникiв на капiталiстичних пiдприємствах були надзвичайно важкими, а оплата мiзерна 10-20 центiв, робочий день тривав 10, 12, 15, а то i 20, 24 години на добу. Так, наприклад, на пивному заводi в Надвiрнi робiтники працювали 22 днi на рiк по 24 години денно, тобто круглодобово. В цьому ж мiстi на сiрниковiй фабрицi 13 робiтникiв, в тому числi жiнки i дiти, працювали сезонно 200 днiв на рiк по 6 годин денно за оплату 25-50 центiв. До того ж, внаслiдок вiдсутностi будь-якої технiки безпеки, лiкарського догляду, тут часто виникали пожежi, траплялися випадки отруєння, вибухи, робочi мiсця мало освiтлювалися, кiмнати не провiтрювалися, випаровувалися хiмiчнi гази, вiд яких хворiли робiтники, особливо дiти.

У нестерпних умовах працювали табахарнi в Кутах, якi виправляли сап'яннi шкiри. Кутськi вiрмени з овечих шкiр виробляли 40 тис. штук знаменитого сап'яну, який мав збут навiть у Чорноморських країнах. Проте робiтники, особливо пiдмайстри, учнi i помiчники, працювали у жахливих умовах. Санiтарна комiсiя, яка побувала в Станiславiвському повiтi, застала там шкiрянi заводи в жахливому станi. Повiтря було насичене випарами гниючих вiдходiв шкiр. Ями для шкiр небетонованi i нiчим не вiдгородженi, вiд них завжди розносився нестерпний сморiд; брудна вода з ями i з бочок з шкiрою витiкала до криницi i струмкiв; шкiри i шерсть сушилися на вiдкритих площах, на дахах, без будь-яких протипожежних пристроїв. Зимовi запаси шкiр зберiгались у дерев'яних коморах, шерсть i жир гнили роками. Шкiри i шерсть вимивалися у вiдкритих струмках, з яких люди пили воду. Пiдлоги в примiщеннях були дерев'янi, а тому постiйно гнили в брудних коморах. Залiзнi печi стояли на дерев'янiй пiдлозi, покритiй жиром, серед шкiр i шерстi, що було небезпечно в протипожежному вiдношеннi.

Не кращими були умови працi робiтникiв на склозаводах у Микуличинi, Середньому i Вижньому Майданi, де робiтники працювали сезонно по 160 днiв на рiк, в тому числi жiнки i дiти.

Особливо жахливими були умови працi робiтникiв в лiсопильнiй i деревообробнiй промисловостi, на сплавах. Тут постiйнi i поденнi робiтники-гуцули у далеких гiрських нетрях вирубували лiс, а звiдти звозили до тартакiв i сплавiв, як це мало мiсце на тартаках Микуличина, Пасiчни, Надвiрни. Порубка лiсу тривала довго, i гуцульським робiтникам доводилось працювати в голодi i в холодi, перебувати в колибах, погано харчуватися, вiд чого вони хворiли рiзними хворобами лишаями, легенями, ревматизмом, хворобами рук i нiг, туберкульозом, грижами, вiд яких передчасно вмирали. Часто робiтники гинули пiд зрiзаними деревами. Важкi роботи в лiсах заставляли їх носити широкi пояси вiдомi череси.

Щорiчнi багаторазовi сплави дерева на Гуцульщинi приносили пiдприємцям, iноземним i галицьким фiрмам, значнi доходи. Проте ця складна лiсосплавна процедура лягала важким тягарем на плотогонiв-гуцулiв. Вони у важких клiматичних умовах очищали русла Чорного i Бiлого Черемошу, їх притоки, виносили важкi камiння, прогнилi у водi колоди дерев, очищали береги, трудилися в потi чола над побудовою водоймищ, збивали дараби, спускали колоди з гiр до водоймищ. Особливо каторжними були роботи плотогонiв при розборi загат (заторiв), де треба було не раз розчищати кiльканадцять або кiлька десяткiв нагромаджених на купи плотiв, зносити кожну колоду вниз i знову в'язати, а це, як правило, часто кiнчалося нещасними випадками. А скiльки треба було мати вiдваги, сили i спритностi, витримки, нервiв при сплавi дарабiв, їх правильному спрямуваннi по руслу течiї та особливо при поворотах рiки.

I за всi цi муки гуцульськi плотогони отримували мiзернi заробiтки. За даними тогочасних розцiнок, плотарю, який сплавляв дерево вiд Перкулаба до Гриняви (31 км), платили 0,70 зл., вiд Гриняви до Тюдова (49 км) 0,60 зл., вiд Тюдова до Залуччя (35 км) 0,45 зл., що виносило за таку тяжку роботу по сплавленню лiсу протяжнiстю 205 км всього 1,75 злотих.

Надзвичайно важким було становище робiтникiв на лiсових роботах, де працювали гуцули. Гуцульщина щороку висилала 1,5-2 тис. робiтникiв, якi ганяли плоти по всiх рiках Австро-Угорщини i Румунiї. Господарi i їх агенти, що займались сплавом лiсу, перетворювали гуцулiв у "справжнiх невiльникiв". Iсторик I. I. Компанiєць в своїй працi показує, як помiщики i капiталiсти нерiдко наймали на лiсовi розробки гуцулiв з району Старих Кут i Вижницi тобто з Галицької i Буковинської Гуцульщини. Їх обманним способом, обiцяючи високу платню, вiдривали вiд рiдних мiсць, а потiм безсоромно грабували. Так, помiщик граф Замойський у 1902 роцi найняв 70 гуцулiв на лiсорозробки в курортну мiсцевiсть Закопане. Їм довелось зробити 80 миль пiшки, перш нiж дiстатися на мiсце роботи. З 20 червня по 16 серпня, тобто майже за 2 мiсяцi, гуцули не тiльки нiчого не заробили, а й навiть ще залишилися виннi помiщику. Так, Григорiй Гаврилюк разом з сином заробили 34 зл. 77 кр., з яких майже все пiшло на харчування, крiм того, вони повиннi були повернути ще 20 зл. завдатку, одержаного при наймi. Таким чином, вони за двомiсячну працю на розробках лiсу ще мали заплатити хазяїну 30 зл. 23 кр. Група робiтникiв кiлькiстю десять чоловiк за той же час озаробилап 147 зл. 52 кр., а тiльки на їх скудне харчування пiшло 325 зл.

Не витримавши такого грабунку, робiтники почали розбiгатися. Покинувши роботу-каторгу, гуцули пройшли пiшки 50 км до станцiї Хабалки. Але залiзничне начальство не дозволило їм безкоштовно доїхати до Коломиї. Тодi гуцули були змушенi добиратися додому пiшки, заробляючи по дорозi на шматок хлiба.

I якщо капiталiсти i службовцi наживалися на видобутку нафти в Слободi Рунгурськiй i її переробцi на дистилярнi в Печенiжинi, то умови працi цих робiтникiв були вкрай важкими. Сам спосiб видобутку нафти був дуже примiтивний, важкий i небезпечний внаслiдок частих вибухiв газу, вiдсутностi технiки безпеки. Тiльки в 1874 роцi через вибух та отруєння газами i обрив канатiв загинуло кiлька робiтникiв. Видобуток в 1874 р. виносив 1800 бочок, робочий день тривав 12 годин, денна зарплата становила 50 грейцарiв. Але бiдне селянство, ремiсники Слободи Рунгурської, Рунгур, Печенiжина, Молодятина i Маркiвки не могли знайти засобiв до життя i змушенi були винайматися у капiталiстiв на цi каторжнi роботи.

Отже, в пiсляреформенний перiод почала розвиватися капiталiстична промисловiсть на Гуцульщинi, але погоня пiдприємцiв за прибутками призвела до тяжкого становища робiтникiв краю, якi, працюючи у важких умовах. отримували мiзерну зарплату. Робiтники виявляли своє незадоволення. Їх важку долю роздiляли селяни основна частина населення.

автор матеріалу: Володимир Грабовецький


» Форма входу

» Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

» Друзі сайту