Тростян - Соцiально-економiчне становище селян-гуцулiв,Хата коло канатки
Понеділок, 05.12.2016, 01:24
Головна | Реєстрація | Вхід
» Меню сайту

» Категорії розділу
Цікаво [267]
Зображення [72]

» Наше опитування
Чи катались ви цього року на лижах?
Всього відповідей: 522

» Зв'язок

483133036
Відпочинок в Карпатах best_trostian@ukr.net


» Виправлення помилок

Побачив помилку? Виділи її та нажми Ctrl+Enter. Система Orphus


Соцiально-економiчне становище селян-гуцулiв
 

Реформа 1848 року на захiдноукраїнських землях сприяла розвитку капiталiзму. Хоч були скасованi феодальнi повинностi селян, однак за страчену вiдробiтну ренту феодали одержали викуп, який селяни сплачували додатково до прямих податкiв.

За даними офiцiйної австрiйської статистики, загальна сума викупу в Схiднiй Галичинi складала 46154 тис. злотих ринських, а на Буковинi приблизно 4 млн. злотих ринських. За цю суму помiщики одержали 5%-нi облiгацiї, якi щороку погашалися. Проценти за викупнi борги на утримання адмiнiстрацiї по проведенню викупу набагато збiльшили цю суму, сплата розтягнулася на десятки рокiв. Це влучно пiдмiтив Iван Франко, який в своїй працi оПанщина та її скасування 1848 р. в Галичинiп, показуючи економiчнi наслiдки знесення панщини, писав: "Значить, сього року, 50 лiт по знесенню панщини, край не тiльки що заплатив за неї взиск 121 мiльйонiв зл. з власних додаткiв, але має ще до скарбу державного мало що не 9 мiльйонiв довгу, котрий мусить оплатити в кiлькох лiтах. Значить, пам'ятка про панщизнянi тягарi не так швидко ще згине".

Захiдноукраїнськi землi пiсля селянської реформи 1848р. залишалися аграрним краєм. За даними проф. Голобуцького В. О., у 1890 р. в сiльському i лiсовому господарствi Схiдної Галичини й Пiвнiчної Буковини було зайнято 3,4 млн. чол., або близько 75% всього населення. На Закарпаттi в 1900 р. сiльськогосподарське населення становило близько 83%.

Типовим аграрним краєм було i Прикарпаття дослiджуваного перiоду. За даними перепису на 13 грудня 1880 року, на територiї колишнього Станiславiвського повiту було 830,5 тисяч жителiв, переважна бiльшiсть яких (73,2%) була зайнята в сiльському i лiсовому господарствi. Розвиток продуктивних сил у сiльському господарствi гальмували, насамперед, такi феодальнi пережитки як помiщицьке землеволодiння, численнi вiдробiтки та шарварки, а також економiчнi i полiтичнi привiлеї польських помiщикiв, якi ревно пiдтримували австрiйський уряд. Хоч крiпосницькi вiдносини i були лiквiдованi пiд час революцiї 1848 р., але сiльське господарство на Прикарпаттi розвивалося дуже повiльно.

Всi економiчнi наслiдки реформи 1848 р., як в дзеркалi, вiдбивались i на територiї багатостраждальної Гуцульщини складової частини захiдноукраїнських земель. Тут, на думку дослiдникiв, пiсля скасування крiпосного права в руки гiрського селянства перейшла тiльки частина землi. Землю одержали лише тi селяни, якi мали її на час звiльнення вiд панщини. Оскiльки вже до того часу значна частина гiрського населення зовсiм не мала землi або була безземельною, реформа 1848 р. тiльки закрiплювала малоземелля i безземелля селянства. Значна частина землi, а переважно лiси i пасовиша, на Гуцульщинi далi залишались в руках помiщикiв i держави. Це наочно можна проiлюструвати на даних статистики. За ними, в 1890 р. близько половини земельних просторiв зберiгалося в руках великої помiщицької власностi i австрiйської держави.

Лiси - основне багатство гуцульського краю, в другiй половинi XIX-на початку XX ст. знаходились в руках помiщикiв i держави. За даними статистики 1890 р. понад 80% карпатських лiсiв належало помiщикам i державi, а в розпорядженнi селян-гуцулiв знаходилось всього 20% лiсових масивiв i то гiршого гатунку. Зробленi нами пiдрахунки на основi "Словника географiчного" пiдтверджують такий стан. В 80-90-х роках XIX ст. в 56 селах i мiстах Галицької Гуцульщини велика земельна власнiсть складала 273227 моргiв. З них орного поля 817, лугiв i городiв 1232, пасовищ 212, а лiсiв 255144 моргiв. Селянська власнiсть нараховувала всього 243299 моргiв. З цього загального числа гуцулам припадало на орнi поля 23672, луги i городи 79347, пасовища 69998 i лiси 27396 моргiв. Як видно з цифрових даних, помiщики володiли основною масою лiсових масивiв краю, якi в умовах Карпат давали великi доходи капiталiстичнiй лiсопильнiй i деревообробнiй промисловостi. Причому в деяких гуцульських селах близько 80-90% лiсiв мали в своєму розпорядженнi помiщики. Так, в Бiлих Ославах помiщицький двiр посiдав 3720 моргiв лiсу, а селяни мали 1496 м., в Ямнi - 3782 м. на 701 м., Лючi - 3823 м. на 53 м., Делятинi - 3965 м. на 1145 м., Дорi - 7892 м. на 59 м., Пасiчнi - 9855 м. на 662 м., Жаб'єму - 50559 м. на 7302 м., Микуличинi - 53044 м. на 3304 м. i Зеленi - 67902 моргiв на 1218 моргiв.

Статистичнi матерiали показують, що великi земельнi власники внаслiдок невигiдного обробiтку землi в гуцульських горах незацiкавленi були тримати сiльськогосподарськi угiддя, а тому вони посiдали незначну кiлькiсть орної землi. Так, в 80-90-х роках XIX ст. в 56 населених пунктах Гуцульщини помiщики посiдали лише 817 моргiв поля i 1232 моргiв лугiв i городiв, зате володiли основними лiсовими масивами.

Економiст Л. О. Олесневич стверджує, що для того, щоб гуцул мiг господарювати, йому не досить було стати землевласником. Земельна площа, яку займали селянськi господарства, давала в рiзних природно-клiматичних умовах неоднаковi доходи. Гуцульськi селянськi господарства площею навiть i вище 5 гектарiв не були господарствами рентабельними. Iван Франко з приводу цього писав: "Можу твердити, що серед наших вiдносин прийнято загально вважати 15 моргiв землi подiльської, а 20 м. гiрської за такий мiнiмум, нижче котрого селянська власнiсть не повинна сходити, коли селянин замiсть економiчного розвою має попасти в стан економiчного недомагання та агонiї". В 1902 р. в горах серед усiх господарств було близько 90% таких, загальна площа яких не перевищувала 10 га, тобто становила близько 15 моргiв. Такi нерентабельнi господарства володiли менш як четвертою частиною всiєї земельної площi.

Дослiдники, вивчаючи гуцульськi села, ще в другiй половинi XIX столiття вказували, що на Гуцульщинi внаслiдок малоурожайних земель та ранньої зими не могло отримати свого розвитку землеробство, а тiльки на городах частково засiвалась городина i то пiсля угноєння. Про це iде мова в багатьох документах. Так, при описi грунтiв села Космач записано: "Осiлiсть того села в бiльшiй частинi розташована на високих горах, в меншiй мiрi складають огороди, однi на височинi, другi на низовинi, якi пiсля угноєння огородиною засiвають, жодних орних пiль то село немає". Знов в актах про село Криворiвню вказано так: "В тому селi не знаходяться орнi поля. Огороди при хатах є надто щуплi, на яких засiвають тiльки яриновi овочi i є сiножаття, якi знаходяться при домах".

В 1890 роцi один iз кореспондентiв звернув увагу на застарiлi методи управи землi в Надвiрнянських горах: "Отже найперше", писав вiн, "земля тут невдячна, бо вона плитка, камiнь i рiнь потребує багато гною, а ще лiпше рацiональної управи, якої тут майже не видно. I хто знає, коли тут залишуть люди управляти землею на лад застарiлий. Чому? Тому, що брак господарської науки i брак тяглової худоби".

Ось чому з найдавнiших часiв та в перiод капiталiзму землеробство було другорядним в господарствi Гуцульщини, зате основним заняттям її жителiв залишалось тваринництво i домашнi промисли. Галицький краєзнавець А. Шнайдер при описi села Акрешори писав в 1871 роцi, що поверхня тутешнього грунту камiнно-глиниста, в бiльшiй частинi гориста i має гiрськi луки, коли ж оброблюваного поля i садiв тут дуже мало. "Розведення i випас худоби", писав вiн, "особливо овець i кiз, на полонинах становить найголовнiшi заробiтки сiльських жителiв". Пiдтверджується це наявнiстю в тому селi кiлькостi худоби в господарствах гуцулiв. Всього тут нараховувалось 2284 штуки худоби. З них 9 кляч, 2 коней, 6 жеребцiв, 108 корiв, 56 волiв, 107 телят, 1900 овець, 44 кiз, 69 штук неробочої худоби. Як видно, серед акрешорської худоби найбiльше було овець, корiв i телят, що i становило основний напрям тваринницького господарства.

I не тiльки в Акрешорах, а у всiх повiтах Гуцульщини в господарствi гуцулiв переважала худоба, а особливо вiвцi. За даними Львiвської торгово-промислової палати, в 1870 роцi налiчувалося в 38 селах i 41 гмiнi 59720 штук рiзної породи худоби, а точнiше 21 жеребець, 934 клячi, 1439 валахiв, 332 трьохрiчних телят, 1 мул, 3 осли, 515 бикiв, 9628 корiв, 6905 волiв, 8001 штука двохрiчного ялiвника, 3 буйволи, 15207 овець, 2458 кiз, 12662 свинi i 1635 вуликiв.

Така кiлькiсть худоби залишалася i пiзнiше в господарствi гуцулiв не лише Надвiрнянщини, але i на Косiвщинi, Печенiжинщинi, Рахiвщинi, Путилiвщинi тобто по всiй Гуцульщинi. За даними урядової статистики, в 1900 роцi в тому ж Надвiрнянському повiтi налiчувалося всього 138813 штук худоби: 5338 коней, 31404 штук рогатої худоби, 1394 кiз, 14909 овець, 15880 свиней, 1663 вуликiв та 68225 штук домашньої птицi. В Печенiжинському староствi всього було у селян 57648 штук худоби - 2282 коней, 12551 штука рогатої худоби, 496 кiз, 4446 овець, 6901 свиней, 944 вуликiв, 30028 штук домашньої птицi28. Особливо показовим в цьому напрямi був в 1900 роцi Косiвський повiт - фактично центр Галицької Гуцульщини. Статистика тут за 1900 рiк налiчує 166555 штук рiзної худоби, а саме: 5764 коней, 38098 штук рогатої худоби, 2684 кiз, 45630 овець, 19030 свиней, 4610 вуликiв i 50739 штук птицi29.

Якщо цi цифри звести докупи, то видно, що в 3-х центрах Гуцульського краю - Надвiрнянщинi, Косiвщинi i Печенiжинщинi - всього худоби в кiнцi XIX ст. налiчувалося 422736 штук або близько пiвмiльйона. Перше мiсце посiдали вiвцi - 80192 штук; друге - 107102 штук, рогата худоба; третє - 54473 штук свинi. З цього напрошується висновок, що найбiльше гуцули вирощували овець. I це зрозумiло, бо вiвчарство, як основна галузь тваринництва, давала гуцулам можливiсть переробляти молоко на вiдповiднi продукти, а шкiра i вовна сприяли розвитку кушнiрських i вовняних виробiв, використовувались як для потреб господарства гуцулiв, так i реалiзацiї їх на мiсцевих i зовнiшнiх торгах i ярмарках: Косова, Делятина, Надвiрни, Коломиї. Помiтна кiлькiсть у гуцулiв вуликiв засвiдчує про розквiт бджiльництва. В їх господарствi вже значну роль вiдiграють конi.

Велика кiлькiсть худоби на Гуцульщинi в другiй половинi XIX-на початку XX ст. була нерiвномiрно розподiлена мiж окремими соцiальними групами гiрського населення. Процес класової диференцiацiї, викликаний капiталiстичним розвитком, сприяв тому, що невелика група гуцульських багатiїв зумiла нагромадити не лише значнi простори лiсiв i пасовищ, але тримати в своїх господарствах велику кiлькiсть худоби корiв, коней, кiз i особливо овець. С. Витвицький наводить цiкавий приклад про гуцульських багачiв з 60-х рокiв XIX ст. Вiн писав: "Знаходяться в горах по деяких гуцульських селах господарi, якi посiдають по 200 штук овець i до 50-ти штук рогатої худоби, але є i багато таких, що нiчого не мають, i часто їм голод дошкуляє". I далi цей автор пiдкреслює ненаситнiть цих гуцульських дукiв: "В кожному майже селi знаходиться звiсний багач, який мав наявнi таляри у великiй кiлькостi, менi самому згадували двох Жаб'євських гуцулiв, одного з Красноiлiв, другого з Ворохти, якi мали хрестоцвiт i таляри, але одного не наситять тисячi, а до того знати ще сельнську аристократiю i скупердягу богача".

Взагалi в селах Жаб'єму, Красноiловi, Ворохтi, Ясеновi Горiшньому здавна iснували сiльськi багатiї, якi наживалися на пiдневiльнiй працi своїх бiднякiв-односельцiв. А в умовах капiталiзму ця селянська верхiвка в гуцульських селах залишалася не меншими п'явками, нiж мiсцевi помiщики. Вона широко використовувала в своїх господарствах наймитiв. Так, в селi Жаб'єму Косiвського повiту багатiй Рипчак мав 20 коней, 40 дiйних корiв, 400 овець, 200 кiз та до 50 голiв свиней. В його господарствi працювало 24 наймитiв31. Таке заможне господарство мало чим вiдрiзняєлося вiд помiщицького.

З другого боку, значна частина населення зовсiм зубожiла. С. Витвицький ще в 1862 роцi писав, що на Гуцуьщинi "є багато i таких, що взагалi нiчого не мають, i часто їм голод дошкуляє".

Протягом другої половини XIX-початку XX ст. поголiв'я худоби в гiрських селянських господарствах з року в рiк зменшувалося. "Сьогоднi", писав С. Витвицький, "це вже доведено, що там, де перед 30-ма роками в гуцула було 50 овець, сьогоднi жодної не видно". За достовiрними даними, в 1902 р. в гiрських повiтах, в порiвняннi з iншими районами Галичини, було набагато бiльше селянських господарств, що не мали худоби - основної прожиткової сили. Тих бiдняцьких господарств, що не мали нiякої худоби, нараховувалося 17%, тих, що не мали коней, - 83%, великої рогатої худоби - 27%.

автор матеріалу: Володимир Грабовецький

» Форма входу

» Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

» Друзі сайту