Тростян - Домашнi промисли гуцулiв,Хата коло канатки
Понеділок, 05.12.2016, 01:24
Головна | Реєстрація | Вхід
» Меню сайту

» Категорії розділу
Цікаво [267]
Зображення [72]

» Наше опитування
Чи катались ви цього року на лижах?
Всього відповідей: 522

» Зв'язок

483133036
Відпочинок в Карпатах best_trostian@ukr.net


» Виправлення помилок

Побачив помилку? Виділи її та нажми Ctrl+Enter. Система Orphus


Домашнi промисли гуцулiв
 



Внаслiдок вiдсутностi орної землi i можливостi займатися землеробством населення Гуцульщини по обох боках Карпат з давнього часу розвивало у себе домашнi промисли, якi стали важливими засобами їх iснування. На це звернули увагу дослiдники ще в XIX ст. i вказували на iнтенсивний розвиток домашнiх промислiв майже у всiх селах гуцульського краю. Я. Головацький, який пiд час своїх мандрiвок уважно приглядався до розвитку домашнiх промислiв гуцулiв, в 60-х роках XIX ст. писав, що "вони розвинули свої домашнi промисли, межи ними знаходяться майстернi теслярi для будiвництва хат, якi збудовували цiлi будинки, розбирають всю будову i сплавляють у безлiснi країни Надпрутянської долини, де продають їх по ярмарках в Заболотовi, Снятинi, iнших мiстах. Вони роблять добру дерев'яну посуду. Є межи ними i другi майстри. Гуцули вмiють плавити метал i досить майстерно виробляють жовтомiднi хрестики, гудзики, запонки, ланцюжки, топiрцi, пояси, порохiвницi, вони вмiють направити або виготовити зброю, кiнську збрую i iншi вироби для власного вжитку. Жiнки-гуцулки знов-таки - майстри фарбувати овечу вовну i козячу шерсть на рiзнi яскравi кольори: алий, малиновий, голубий, жовтий, зелений i коричневий; руками гуцулок переробляється не тiльки увесь запас домашнiх рук, але i iншi села (Яворiв, Соколiвка i др.) закуповують декiлька сот пудiв вовни i переробляють їх домашнiм (не фабричним) способом на сукно, лiжники, килими".

I далi Я. Головацький вiдзначає, що оце мистецтво зовсiм не перенято вiд нiмцiв, нi вiд Заходу, а все в них саморобне i по переказах зберiгається i переходить iз поколiння в поколiння, вiд самих, може бути, доiсторичних часiв. Взагалi у карпатських горцiв, особливо гуцулiв, в домашнiм побутi, в господарських приборах i уборах, не помiтно нi найменшого впливу Захiдної освiти, все у них по своєму, по старовинному.

Для розвитку домашнього промислу потрiбний ще i вiдповiдний матерiал. Цьому сприяла наявнiсть вiдповiдної природної сировини - дерева, вовни, шерстi, полотна. Справедливо вiдомий автор етнографiчної працi "Гуцульщина" Володимир Шухевич писав, що "в нiякiм iншiм закутку нашої Русi не вiдiгравав домашнiй промисл такої важної ролi, нiгде не є вiн так загальним добром усiх, як у гуцулiв". I далi цей же дослiдник пiдкреслює необхiднiсть цього виду домашнього заняття верховинцiв, коли пише, що "iдучи за старими звичаями, заспокоюють гуцули працею своїх рук усе, чого потребують для себе; тому й займаються найбiльше газдiвством, яке вiдповiдає мiсцевим обставинам, воно дає гуцулам, з одного боку, засоби для споживи, а з другого - матерiал, з якого виробляють собi убрання, господарськi заняття, ставлять хати, уладнюють осередки i т. д".

Таким чином, домашнi промисли, з одного боку, забезпечували все необхiдне для домашнього господарства гуцулiв, а з другого - виготовленi ними майстерно вироби з дерева, вовни, глини iшли на ринок з метою заробiтку.

На вiдмiну вiд феодалiзму в перiод розвитку капiталiзму домашнi промисли гуцулiв ставали товарним виробництвом. Виходячи з цього, дослiдники правильно пiдкреслюють, що в перiод феодалiзму ремiсники працювали для власних потреб своїх феодалiв. В перiод капiталiзму, з розвитком знарядь виробництва i зростанням продуктивностi працi, домашнє промислове виробництво в горах значно покращилось i товарним. Вироби домашнiх промислiв починають реалiзовуватись переважно шляхом розносної торгiвлi i шляхом продажу скупникам.

Якими домашнiми промислами займались гуцули? Це, в першу чергу, гончарство, кушнiрство, ткацтво, дерев'янi i мосяжнi вироби домашнього посуду, шкiрянi та вовнянi вироби, якi вiдзначались високою якiстю. Ще в 1862 р. Софрон Витвицький, який жив у Жаб'єму i добре приглянувся до мосяжно-токарських виробiв, писав у своїй працi, що серед промислiв гуцулiв токарство у виготовленнi мисок i рушничного виробництва, заготовок рушницi i замкiв до неї було досить високої якостi.

Гуцули здавна славились високим рiвнем виконання робiт домашнього промислу. Тому не можна погодитись iз твердженням деяких дослiдникiв про "низький рiвень" чи "поганi" вироби домашнього промислу на Гуцульщинi.

Взагалi домашнiми промислами займалася на Гуцульщинi досить значна група населення. I хоч офiцiйна австрiйська статистика за станом 1902 року подає 9% таких господарств в краю, однак, за твердженням економiста Л. О. Олесневича, цей процент був значно вищим через те, що гуцули навмисно не давали справжнiх даних про свої заробiтки на реалiзацiї домашнiх промислiв, боячись додаткового оподаткування.

Не тiльки на Прикарпатськiй, але й на Буковинськiй i Закарпатськiй частинах Гуцульщини малоземелля i безземелля змушувало мiсцевих гуцулiв займатись домашнiми промислами. Особливо воно розвивалося у Вижницькому i частково Путилiвському повiтах. Так, в 1910 роцi на 2027 жителiв Путили було лише 48 ремiсникiв. Це пояснюється, в першу чергу, лiсорозробками в буковинських горах84.

Дуже часто прибутки вiд продажу виробiв домашнього промислу ставали основними прибутками гуцулiв, через що окремi села почали спецiалiзуватися на виробництвi певних видiв промислової продукцiї. Так, наприклад, Пiстинь i Косiв славилися гончарними промислами. I взагалi найбiльшого розвитку гончарство досягло на Косiвщинi. Цьому сприяли тi обставини, що тут був добрий i якiсний матерiал i, починаючи з XVIII ст., славились в цих краях гончарi. Здається, що неправi тi дослiдники, якi вважали, що в кiнцi XIX ст. гончарний промисл на Косiвщинi почав занепадати i на його пiднесення не вплинуло навiть виникнення гончарної школи в Коломиї 1876 року. Саме ця школа i сприяла якiсному виконанню гончарських виробiв не лише на Косiвщинi, де вже були свої давнi традицiї серед гончарiв, а й на Коломийщинi.

В другiй половинi XIX-на початку XX ст. продовжувало розвиватися ткацтво. Полотно, сукно, вироблялось на простих ткацьких верстатах, ткацтво не набирало широкого розвитку. До того ж сiльськi ткачi займалися своїм господарством i лише в певнi пори року продукували ткацькi вироби. Фактично гуцульськi ткацькi промисли в основному залишалися кустарними i були поширенi на Косiвщинi i Печенiжинщинi, де цiлi села займалися цим промислом. З метою його пiднесення була органiзована спецiальна ткацька школа.

Важливо вiдзначити, що в цьому ж часi почало розвиватися т. зв. iндустрiальне вiзерункове ткацтво - килими, лiжники, пояси, дзюбенки - високої якостi. Воно зразу здобуло собi славу за межами Гуцульщини як на виставках у Коломиї, Станiславовi, Тернополi, Львовi, так i за кордоном - Краковi, Вiднi, Парижi i Лондонi. До певної мiри негативно впливали на цей промисл всякого роду купцi-лихварi, якi заповнювали свої крамницi дешевим товаром. Вони самi намагалися закуповувати полотно i сукно, з яких виробляли дешевого характеру ткацькi вироби.

Окремий вид складали вироби дерев'яного промислу. По багатьох гуцульських селах було багато бондарiв, теслiв, майстрiв по будiвництву дерев'яних хат. Наприклад, в селi Зарiччя, за Делятином, проживало чимало теслiв i майстрiв. Подекуди дерев'янi хати заготовляли на мiсцях i перепродували, перевозили i складали вже готову будiвлю, гражду чи стайню.

Значного розвитку набули токарськi вироби з дерева - миски, якi добротно виробляли на Косiвщинi. Однак в кiнцi XIX ст. цей промисл почав занепадати, оскiльки для бондарiв не ставало вiдповiдного матерiалу - явора, клена, ясена i iнших подiбних порiд дерева, що використовувались на столярськi роботи. Дерево опинилося пiсля програшу селянами сервiтутних процесiв у володiннi держави i окремих помiщикiв. I лише частина гуцульських бондарiв заходила в дебри Карпатських гiр, ставила колиби i там виробляла бондарськi вироби. До того ж брак верстатiв i машин не спричинився до бiльшого розвитку бондарства. Як вiдзначала тогочасна преса, на всi коломийськi гори була одна школа дерев'яного промислу. Зате значного розвитку набрала заготiвля лат, якi збували гуцули за Днiстром, в Угорщинi. Оскiльки лати були добрим торговельним матерiалом, то лихварi-євреї закуповували дерево i винаймали гуцулiв за дешеву оплату виготовляти лати. За 1000 лат з моргу лiсу платили 40-60 крон.

За даними торгово-промислової палати, в Надвiрнянському повiтi серед ремiсникiв зустрiчаємо в 1870 роцi 2 мулярiв, 2 теслiв, 6 бондарiв, 14 шевцiв, 2 бляхарiв, 5 столярiв, 2 гончарiв, 2 колодiїв, 7 кушнiрiв, 1 шлюсаря, 16 ковалiв, 6 кравцiв, 6 ткачiв - всього понад 70 чоловiк ремiсничого люду в цьому куточку Гуцульського краю. Ще бiльше таких ремiсникiв - гончарiв, ткачiв, гарбарiв, шевцiв, кушнiрiв i рiзьбярiв (рiзьба по дереву, якою славилися народнi майстри Косiвщини, а особливо села Яворова) було на Косiвщинi, Коломийщинi. Кути здавна славилися виготовленням високої якостi шкiряних виробiв i, зокрема, вiрменськi поселенцi великими партiями виробляли рiзнокольоровий сап'ян.

Внаслiдок специфiчного розвитку господарства на Гуцульщинi, де в силу гiрського грунту майже не вирощувалось збiжжя, розвиток тваринництва i виробiв домашнього промислу сприяли реалiзацiї худоби i промислових виробiв на торгах i ярмарках внутрiшнього i зовнiшнього ринкiв. Щоб забезпечити себе хлiбом, гуцули могли його придбати шляхом купiвлi або обмiну своїх товарiв в торгових центрах або в мiсцях, де вiн вирощувався, тобто в низовинних околицях Схiдної Галичини.

Радiус такої торгiвлi був широкий. Ось чому мiста i мiстечка Гуцульщини залишались в другiй половинi XIX-на початку XX ст. i далi центрами щотижневих торгiв i щорiчних ярмаркiв. Крiм Коломиї i Снятина - основних торговельних центрiв Прикарпаття - гуцули збували худобу i промисловi товари в Надвiрнi, Делятинi, Косовi, Кутах, Печенiжинi, Яблуновi, Пiстинi, Раховi, Вижницi, Путиловi.

Найбiльше вони торгували основним своїм товаром - худобою, зокрема, в Надвiрнiй, яку тодi називали "овечим ярмарком". Переважно весною, точнiше на свято Юрiя, сюди на продаж виганяли купцi цiлими отарами (меншими - 100-200 штук, бiльшими - 1000-1500 штук) овець. Фактично територiя торгiвлi вiвцями в ярмарковий час охоплювала територiю вiд Надвiрної до Делятина. Цiкаво, що сюди iз Закарпатського Ясiня i його околиць гнали отари овець. До продавцiв назустрiч виходили купцi. Овець переважно збували лихварi не тiльки мiсцевим купцям, а й приїжджим покупцям з Самбiрщини, Лемкiвщини i навiть з-пiд Санча.

На торгiвлi гуцульською худобою наживалися рiзнi великi дiлки. Як згадувалося в тогочаснiй пресi, на Коломийщинi, пiд самими горами, на торгiвлi худобою один лихвар добився великого маєтку, закупив кiлька тисяч моргiв землi, полонин, грунтiв, кiлька тисяч штук худоби, 200 коней, а готових грошей обчислювалося у нього на пiвмiльйона.

Широко збували на торгах вироби з дерева - посуд, миски, ложки, корита, переважно токарської роботи. Бувало, на ярмарок вивозилося 8-10 возiв дерев'яного посуду, який скоро розкуповувався. Так, в Делятинi на одному з таких ярмаркiв в 1870 р. гуцул iз Закарпатської Гуцульщини привiз 2 великi вози з ясеновими коритами, якi негайно були проданi. До речi, з дерев'яними виробами їхали гуцули торгувати на Подiлля i в Молдавiю, де закуповували збiжжя.

Тут же, на гуцульських торгах, широко реалiзовувались ткацькi вироби з полотна i сукна - рушники, скатертi, верети, верiтки, коци, килими, лiжники, запаски, пояси, дзюбенки, сорочки, сiраки, петики. З гуцулами намагалися конкурувати в торгiвлi купцi-євреї.

По всiх торгах, а особливо в Косовi, Кутах, Коломиї, Снятинi, Вижницi, Раховi торгували гуцули гончарськими виробами, поширеними в щоденному ужитку. Гуцульськi гончарi на одному ярмарку, наприклад, в Косовi, могли збувати по кiльканадцять возiв рiзного глиняного посуду.

Дослiдник iсторiї Покуття А. Бельовський ще в 1857 роцi пiдкреслював широку торгiвлю гуцулiв виробами домашнiх промислiв. Вiн писав, що гуцул i весь його промисл обмежувався продажем вовняних виробiв, бриндзi i дрiбної посудини, яку вiз на продаж кiнно в ближчi мiста - Косiв, Делятин, Надвiрну, Кути або найдальше до Коломиї, Залiщик i Городенки. Сучасники залишили описи таких торгiв. Так, про Кути писалося ще в 1885 роцi, що "в час торгiв i ярмаркiв, якi тут часто бувають", можна побачити таке видовище: "гуцули в ярмарковий день спускаються з своїх гiрських сiл на конях, завантаженi овочами i бриндзею. В мiстi стає великий гамiр, вiд першої хати i до берегiв Черемошу активно торгують гуцули з мiщанами. На торговицi з пiвнiчної сторони продають конi, худобу, корови, телята, вiвцi. Кожний ряд подiлено на поєдинчi пункти. Особливо багато продається рiзних як сухих, так i пахучих, трав, квiтiв. А далi жваво йдуть торги, де продаються господарськi товари i, зокрема, обагато там плодiв iз гiрських молдавсько-бесарабських земель".

Я. Головацький також пiдтвердив той факт, що на всiх ярмарках - в Косовi, Надвiрнi, Кутах, Снятинi, Чернiвцях, Коломиї, Раховi, Сиготi - можна було зустрiти групи багатьох гуцулiв як з Галицької, так i з Буковинської та Закарпатської Гуцульщини, якi на конях або пiшо за свої промисловi вироби купували хлiб. "Гуцули постiйно, - пише вiн, - розвозять на в'ючних конях свiй товар: овечий сир, шкiри, дерев'яний посуд, саморобнi сукна, полотна, пояси i iн. по мiстах, мiстечках i селах на продаж. По всьому Покуттi, Буковинi, Мараморошi, навiть в Семигородi можна зустрiти кочуючих гуцулiв, якi, сидячи верхом на конi, нерiдко з трубкою в зубах, прядуть вовну iз запханої за пояс куделi". Але це було не з того, що гуцул олюбить рухливе життяп, а з необхiдностi обмiну своїх домашнiх промислових виробiв на хлiборобськi продукти.

Необхiдно пiдкреслити, що коли на цiй торгiвлi частина заможних гуцулiв i лихварiв збагачувалася рiк-рiчно, набивала кишенi золотими дукатами, кронами, злотими, збiльшувала свої полонини, сiножаття, то iнша значна група збiднiлих i убогих гуцулiв на замученiй конинi з бесагами прямувала в далекi сторони, щоб обмiняти за кусок хлiба свої домашнi вироби, а то траплялося i таке, що в дорозi такий бiдолаха гинув з голоду. Яскравий приклад такого стану наводить газета "Слово" за 1862 рiк. На її сторiнках була надрукована стаття, в якiй iде мова про трагiчну долю сiльського ремiсника-бондаря з села Рiчки Косiвського повiту, який, iдучи на Подiлля обмiняти свої вироби за хлiб, помер в дорозi з голоду. Сам дописувач був свiдком цiєї трагiчної подiї i так про це писав: "Во время голодного помора я свидетелем был агонии одного речского человека. Конь его пасся преспокойно... Неразлучные бесаги стояли на земле возле лопат и коновок, а тут же с мосяжным крестом на обнаженных грудях, от голода умирал дюжий, молодой горец".

Отже, соцiально-економiчнi вiдносини на Гуцульщинi в перiод капiталiзму зводилися до зростання деяких галузей промисловостi та специфiчного розвитку сiльського господарства, яке базувалось на дальшому розвитку тваринництва i зростаннi домашнiх промислiв. Проте цей процес призводив до збагачення пiдприємцiв-капiталiстiв в промисловостi i збiльшення лихварського капiталу в сiльському господарствi. Основна маса робiтникiв i селян Гуцульщини потрапила в крайньо важке становище, що змушена була визнати сучасна преса. Для поневолених мас Гуцульщини залишалась єдина дорога - дорога боротьби за соцiальне визволення.
автор матеріалу: Володимир Грабовецький


» Форма входу

» Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

» Друзі сайту