Тростян - Емiграцiя гуцулiв,Хата коло канатки
Четвер, 08.12.2016, 18:58
Головна | Реєстрація | Вхід
» Меню сайту

» Категорії розділу
Цікаво [267]
Зображення [72]

» Наше опитування
Чи довго на вашу думку завантажується наш сайт?
Всього відповідей: 698

» Зв'язок

483133036
Відпочинок в Карпатах best_trostian@ukr.net


» Виправлення помилок

Побачив помилку? Виділи її та нажми Ctrl+Enter. Система Orphus


Емiграцiя гуцулiв
 


Справдi трагiчне соцiально-економiчне становище змушувало гуцулiв з-над Прута, Черемоша i Тиси масово емiгрувати за кордон в пошуках кращої долi, покидаючи рiдний край.

Емiграцiя гуцулiв, як i всiх селян захiдноукраїнських земель в кiнцi XIX-на початку XX ст., - трагiчна сторiнка iсторiї. Причинами цього процесу, як з'ясували дослiдники, було надмiрне аграрне переселення, пролетаризацiя i пауперизацiя бiльшостi селянства, злиденнi заробiтки на помiщицьких ланах та дрiбних капiталiстичних пiдприємствах. Цей бич, породжений капiталiстичними вiдносинами, був основним стимулом масової емiграцiї селян Схiдної Галичини, в т. ч. i Гуцульщини, за кордон: в Канаду, США, Бразилiю, Аргентину, країни Захiдної Європи.

Ця проблема порушувалась в рядi праць. За пiдрахунками дослiдникiв, до першої свiтової вiйни з українських земель виїхало 700-800 тисяч чоловiк. Наївна вiра поневолених галицьких селян знайти землю, умови для кращого життя штовхала їх на емiграцiю. Був це яскравий вияв селянського руху. Iван Франко один з перших вивчав емiграцiю галицьких селян в 90-х роках XIX ст. i присвятив цьому питанню ряд своїх цiкавих праць. Саме вiн вперше дав об'єктивну оцiнку причин селянської емiграцiї. "Се не тайна, - писав Каменяр, - але факт, що доходить майже до божевiлля, що Галичина перелюднена, се значить властиво, що в нiй живе люднiсть, яка при данiм станi культури i при теперiшнiм роздiлi продуктивних засобiв, живучи головно з землi, не може добути з неї потрiбного для себе виживання. Для кого тi елементарнi факти не тайна, той не може також дивуватися тiй емiграцiї селян з Галичини, яка в останнiх часах зростає чимраз швидше. Навпаки, вiн мусить уважати її зовсiм природним, доконечним i неминущим явищем. В iншому мiсцi письменник писав: оЕмiграцiя селян з Галичини - се не нова рiч. Вона невiдлучна товаришка зубожiння, пролетаризацiї галицького селянства, якiй знесення панщини в 1848 р. широко вiдчинило ворота".

Важко остаточно твердити, хто i коли перший iз гуцулiв емiгрував в США чи Канаду. Влучно з приводу цього писав Петро Кравчук, що "навряд чи хто коли-небудь знайде на це питання правильну вiдповiдь". Так чи iнакше, ця емiграцiя - супутник розвитку капiталiзму в Галичинi, i почалася вона в 70-80-х роках, а найбiльшого руху набрала в кiнцi XIX-на початку XX ст.

Якi ж були причини масової емiграцiї прикарпатських селян? Малоземелля, надмiрнi податки, брак худоби, малi заробiтки. Василь Стефаник наводить слова буковинського селянина-емiгранта Бариляка. Останнiй пояснював "причини емiграцiї". По-перше, "кожне хоче жити i газдувати, а то анi поля, анi города, анi хати". А по-друге, "дуже стягають на всякi оплати. Не тягнуть - нi, але таки кишки висотують!". "Та не один газда, - говорить емiгрант, - сам собi гадає: ба, чого я дочекався з дiтьми у сiм краю... Ймили нас в руки, але так iмили, що нiхто не годен з тих рук вирватися! Та й народ, поки ще є з чим, тiкає гет. Тiкає найбiльше через те, що нема де i не буде де заробити".

"Отак, - пiдсумовує письменник В. Стефаник, - майже всi емiгранти говорять i таку подають причину до емiграцiї. Хто сторони покутськi знає, той мусить признати, що цiля ся бiда Барилякова вiд початку до кiнця правдива що до слова. А цiла маса емiгрантiв не йде до Канади вже з крайньої нужди, але з того твердого переконання, що на своїй землi не дiждеся нiчого лiпшого, як п'ятькрацарявого наймитства".

Якщо селяни Подiлля емiгрували внаслiдок безземелля i пауперизацiї, то на Прикарпаттi, особливо Гуцульщинi, вони буквально не могли вижити iз своїх клаптикiв землi i не мали змоги заробити на хлiб i прожиття. Ось чому в 90-х роках статистика показує велику емiграцiю з цих земель. За 1890-1910 роки iз Прикарпаття виїхало за кордон понад 68,5 тис. чоловiк. Точнiше, з Галицької Гуцульщини протягом XIX-початку XX ст. емiгрувало гуцулiв з Коломийського повiту - 3 тисячi, Надвiрнянського - 4500, а Косiвського - 7346 чоловiк працездатного населення71. Емiгрували селяни i з Буковинської Гуцульщини. За станом на 1913 рiк з Путилова виїхало 57, а Дихтинця 28 родин. Всього покинуло рiдну Гуцульщину протягом кiнця XIX-початку XX ст. тисяча родин закарпатських i буковинських гуцулiв.

Жахом пробирає, коли перечiтуємо сторiнки спогадiв виїзду гуцулiв iз рiдних гiрських осель. Виїзд iз села селянина, який покидав свої рiднi гори, рiдну оселю, нагадував похорони. Василь Стефаник це чудово описав в своїх талановитих новелах "Кам'яний хрест", "Iван Бразилiєць". Iван Дiдух на прощальному обiдi остояв перед гостями, тримав порцiю горiлки у правiй руцi i видно каменiв, бо слова не годен був заговоритип. А Iван Загуменний на прощаннi з громадою ослiзно говорив: "Їжте, пийте, гостеньки любi, бо вже бiльше, здається, не побачимось на цiм свiтi". За спогадами Печенiжинського старожила Юрка Козменка овиїзд селян був таким тяжким i страшним, що здавалося, мов прощається чоловiк перед смертюп. "Я пам'ятаю, - згадував цей старожил, - як в 1902 роцi вiд нас з Печенiжина емiгрували в Америку три родини, плакали всi, а найбiльше емiгрант i вся його родина. Чути було лише стогiн, крики, ревiння худоби i цiлування рiдного порогу".

Але це був лише початок їх мук. Коли корабельнi компанiї i спритнi емiграцiйнi агенти, як яскраво описав Iван Франко, наживалися на цих виїздах, то знедоленi селяни, якi емiгрували, позбувшися рiдної хати i свого злиденного останнього майна, в час переїзду переносили нестерпнi муки.

Галицькi i буковинськi емiгранти виїжджали в США, Канаду i Бразилiю через рiзнi європейськi порти. Кракiв був тим пунктом, через який в тому часi майже щодня переїздили сотнi i тисячi вихiдцiв з Галичини, Буковини, в т. ч. i гуцули. На мiсцевому залiзничному двiрцi вiдбувалися страшнi сцени. Василь Стефаник, перебуваючи тодi в Краковi, бачив власними очима, як його нещаснi земляки, в тому числi i гуцули, вибували з Кракова в емiграцiю. Цю трагiчну картину вiн образно описав в листi до О. Кодилянської вiд 13 квiтня 1899 року. "Через Кракiв, - пише вiн, - переїжджають заєдно нашi емiгранти. Йду що вечора, аби їх здибати. Страшно за ними i перед ними, серед того вони прибитi, здатнi на всю пiдлiсть людську старого i нового свiта. Немилосердна земля, що пустила їх вiд себе. Вiдай очi їх тому так завмерли, що не видно землi. Жiнки не плачуть, "вже не годнi", дiти цiкаво оглядаються на все, а хлопи ледво ноги тягнуть i якось зi страхом глядять на жiнки i дiти. Цiлу громаду їх все хтось гонить навперед себе, якийсь полiцай або жандарм, громада йде така безсильна i автоматична, аж серце моє мужицьке кервавиться. Йдуть цiлi громади, гонять їх десь, що вони самi не знають. Вижу їх, як дубiв, тих мужикiв, що їх вода пiдмиває, корiнь пiдмулює, вижу, як хитаються, як падають, як їх пхають на залiзницi i везуть як дерево на опал, чую їх бiль, всi тi нитки, що рвуть - мiж їх серцем i селом, i менi рвуться, чую їх жаль i муку".

В iншому творi Василь Стефаник показує жахливi хвилини транспортування селян-емiгрантiв. "Тота утечка то така страшна, - пише письменник, що видиться як би за мужиками татари гналися. Спадають їх на дворець кракiвський такi товпи, що душаться. Як прийдуть вечором, то виганяють їх на мiський брук, аби чекали ранiшнього поїзда до Одерберга. На двiрцi не вiльно їм ночувати. Десь за якийсь паркан або мур, коби вiд вiтру, лягають на камiнє, старшi роблять з себе загати, а в середину кладуть дiтей. А рано тягнуться невмиванi, зi спеченими губами, перемерзлi до поїзду, сажають їх як худобу".

автор матеріалу: Володимир Грабовецький


» Форма входу

» Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

» Друзі сайту